?

Log in

No account? Create an account
Президент США Барак Обама закликав пам'ятати про жертв голодомору в Україні 1930-х років.

"Ми сподіваємося, що спогади про голодомор допоможуть запобігати таким трагедіям у майбутньому", - йдеться у заяві Обами, яку поширив у п'ятницю Білий дім.

"Сімдесят шість років тому мільйони невинних українців - чоловіків, жінок і дітей, померли від голодної смерті в результаті спланованої політики режиму Йосипа Сталіна" - йдеться в заяві Обами.

http://www.pravda.com.ua/news/2009/11/14/105276.htm
зі статті в Дзеркалі Тижня:

"Для російської еліти базовою ідеєю залишається незламність державотворчого процесу і орієнтація на велич Росії як ключову мету цього процесу. При цьому підкреслюється другорядність офіційної назви держави, яку вже тричі змінювали на кожному гребені модернізації (Московське царство — Російська імперія, Російська імперія — Радянський Союз, СРСР — Російська Федерація), не перериваючи при цьому цілісності російського історичного шляху. Інакше кажучи, сьогоднішня російська еліта не тільки не відхрещується від будь-якого етапу минулого своєї країни, — фактично всі вони подаються через позитив.

В Україні історичний процес не сприймається як цілісний. Навпаки, періоди перебування українських земель у складі Російської імперії та СРСР переважно розглядаються як етапи національного історичного розвитку, що мали негативні наслідки. Такий незбіг поглядів цілком природно призводить до конфліктів та суперечностей між Україною і Росією у питаннях інтерпретацій тих чи інших сторінок «спільної історії». Важливо правильно розуміти глибинну сутність цих дискусій: це не так суперечка колонізаторів і колонізованих, як диспут державників і лібералів. Для одних індустріалізація і великий терор у часи Сталіна існують паралельно. При цьому перше виправдовує друге. Для інших — мільйони людських життів є надмірною й неприйнятою ціною, заплаченою за отримання Радянським Союзом статусу наддержави. "

Дуже раджу почитати всю статтю, кому цікаво дізнатиси більше про те, чому Україна - не Росія:

http://www.dt.ua/1000/1600/67678/


Почитала ось статтю освіченого медика, яка працює в Канадському шпиталі, тим кому не ліньки можна спробувати продивитися (дуже ретельний виклад інформації про грип, епідемії і т. ін..):

http://blogs.mail.ru/mail/academyhf/2B7674FBB7E46BAA.html

Цілком згодна з її висновком: кожна людина має самостійно слідкувати і вивчати інформацію та формувати власну думку.  

Моя перша освіта – молекулярний біолог. Хоч після університету я ніколи не працювала за фахом, йшла я туди через щиру пристрасть до науки, і під час навчання встигла трохи попрацювати в лабораторії і в Києві і в Німеччині.

І мій власний, поінформований особистий висновок, в черговий раз: медицина надзвичайно мало розуміє як функціонує організм, і відповідно її здатність допомогти суттєво обмежена. Медицина – не панацея, навіть у випадку серйозних захворювань і загроз. І статистика, враховуючі індивідуальні відмінності кожного організму – теж не може диктувати в прийняті рішень. Краще за все медицина впорюється з екстреною допомогою – надає додатковий час аби організм зміг себе відновити.

Чим менше пігулок ми п’ємо – тим краще. Чим більше ми дослухаємося до власного організму, робимо те, що хочеться безпосередньо нам - тим краще.

Гарбузи порізані


 


 


 
  
 
Цікаво чи будимо ми цім ще займатися коли діти виростуть?

Full Stop


Смерть абстрактна здалеку - смерть незнайомих, невідомих. Навіть коли вона театрально трагічна – вона надто далека. Буває смерть яка надто близька - та що рушить світ і зупиняє можливість дихати.

Але якщо говорити про смерть звичайну, раптову, сімейну, закономірну і вже мабуть не передчасну? Смерть що існує в рамках порядку речей?

Смерть в сім’ї.

Людина родинно близька дуже рідко належить до кола однодумців. Існує емоційна прив’язаність, в нас живуть спогади дитинства - коли слова і дії сприймалися щиро, як чиста правда. Але більшу частину дорослого життя ми вже вибудовуємо захист, виборюємо право на власну правду, намагаємося уникати тривалих сімейних зборищ та нав’язливого спілкування.

І тут наступає момент full stop. Крапка. Більше не буде відносин, спогадів, і останнє що ми бачимо – це мертве тіло, таке чуже і недоречне.

Смерть не зближає з померлим, проте багато чого з дратуючого повсякдення зморщується, скорочується до зовсім незначущих дрібниць, і залишається сухий залишок почуттів – як гарних так і поганих. В нас мимоволі виникає бажання простити і бути вибаченні.

Коли іде член родини, за ним іде сімейна карма, частина того, що пов’язує всіх в родині. Це може подобатися чи ні, але смерть – це звільнення, очищення, оновлення.

Berserk на ТЕТ

О бой, по Тету зараз показують наш самий улюблений аніме – Berserk!!! В українському перекладі (так, це трохи дивно бо ми звикли до англійської, голоси здаються дуже пласкими та штучними, невиразними).

Аніме триває лише першу частину серії мангі Berserk, а вона досі ще не закінчена навіть японською.

Дуже, дуже рекомендуємо. Це справжній світ навиворіт, і неважливо де там демони і де фантазія – не дарма автор сидить і малює перед телевізором який показує світові новини, вже майже 20 років так от сидить і малює.

future_right пише що багато його знайомих кажуть про Херста: "я теж так би міг"

Але постулат "кожний це може зробити" є одним з центральних в концептуальному мистецтві. Саме цьому вчать в вищих мистецьких закладах Заходу, так що тут все ок з точки зору теорії мистецтва. Херст, доречи, завжди був уважним студентом.

Основний закид проти Херста серед західних критиків в тому, що він робить комерційне концептуальне мистецтво – таке взагалі має бути оксимороном, та галереї думають інакше. З музеями Херсту набагато важче – вони його не надто балують легалізацією.

Одна моя знайома психіатр каже що головне в Херсті не ціна і не роботи, а те що він створює шикарний матеріал для базікання та пліток. Ми всі (від «бидла» і до «суперінтелектуалів») не можемо втриматися від коментарів.

Tags:

Схоже з мене ніколи б не вийшов журналіст. Кожна стаття чи статейка – то суцільний бій з собою. Особливо коли те про ще треба написати тобе самого не надихає. З іншого боку кожний текст – маленька перемога над собою. Якщо подія особисто не зачепила, завжди можна пофілософствувати на теми навколо неї.

Вчора вийшла моя статейка у Вечірньому Києві наче з приводу виставки сербського актуального мистецтва в Києві, а взагалі про те, що сучасне мистецтво є утилітарним засобом статусу та іміджу і варто було б нам цім теж користуватися:

http://www.vechirnij.kiev.ua/ua/18387/art/1240337484.html



ще фото з виставкиCollapse )

Tags:

я чекаю

Я чекаю

Це дурість, бо треба діяти

А я чекаю

День, тиждень, рік

І далі

 

Проводжу час

В останню путь

Щодня

Востаннє

Як зараз


чи всім

Чи всім насправді стало пофіг

Чи нам завжди було начхати

Критикувати, харкати й ссати

На все, з чого ми маємо сміятись

А не пишатись

Бо хтось не так красиво станцював

Як нам бажалось

Й ми так легко вбили нашу віру

А зараз?