Оксана Мерфенко (omurphenko) wrote,
Оксана Мерфенко
omurphenko

свято


Дванадцять років тому на моє день народження помер мій дід. Схоже в нього така вдача була – завжди псувати мені життя якимись дрібними недоречностями, як то ранніми безглуздими підйомами під час шкільних канікул, вмінням переконати відмовитися поїхати до батьків на новий рік «бо це для них дорого», тостами на весілля, несхвальними щодо мого вибору, ну і інше в тому ж дусі. Я усвідомлюю що ми завжди були опонентами по духу, світогляду, проте вхитритися раптово померти на чиєсь день народження – то вже якійсь перебір, я вважаю.

Починаючі з того першого дзвоника, коли замість вітань від рідних в слухавці прозвучала сумна новина, я думала що тінь діда мене мабуть вже ніколи не полишить. На кожне день народження мені телефонувала бабуся і після поздоровлень я щороку отримувала наполегливе запрошування на цвинтар, де вдень вона обов’язково збирала всю сім’ю - адже такі були патріархальні традиції в родині мого батька. Погодилася я лише в перший рік. Можна по-різному ставитися до цього дня, святкувати чи ні, проте відмічати не кладовищі - то точна нездорово.

Минулої осені померла і моя бабуся. Дзвоника не буде, і я навіть не знаю чи поїде хтось сьогодні на цвинтар. Питати я нікого не буду.
 


Tags: внутрішнє наївне
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments